Останні кілька місяців я закинув хорошу звичку брати з собою планшет в усілякі цікаві місця та вести там записник. Якщо не мудрувати в ньому, то хоча б нотувати, чим я займався останнім часом, за що переживав, де переміг, а де зазнав поразки. Похолодало, на вулиці вже не посидиш, а в заклади сам не ходжу. Але сьогоднішній вечір - виняток, тому почнемо...

УВАГА! Далі читати тільки під цей крутезний трек. Тільки так!

... здалеку. В дитинстві я мріяв подорожувати. Здавалося, я був би абсолютно щасливим, якби мав змогу кудись їздити, відкривати для себе нові міста та країни. Але допоки самостійним життям не зажив - не мав такої змоги. А коли зажив і трохи поїздив, то зрозумів, що не таке то вже й щастя - подорожувати. Тобто цікаво, звичайно, але важливішою є не кількість, а якість поїздок. А ще важливіше - люди, з якими проводиш час. І хоча останнім часом я багато подорожую сам, та часто трапляються цікаві зустрічі та знайомства, як, наприклад, з Т.В. у Брюгге. Дуже приємний збіг обставин!
З приходом листопаду для далеких поїздок на моті стало захолодно. Але по роботі їжджу у Франкфурт та Амстердам. А ще знову літав у Англію, на завод Cummins (виробник двигунів та дизельних генераторів) біля Бірмінгему.

отакі-ось красені-мотори до генераторів 2000 кВт

в КПІ б такий експонат передати,
студентам було б цікаво :)

В Англії ми зупинилися в старому абатстві (тепер готель) біля Ковентрі, надзвичайно затишному,
стилізованому під вікторіанську епоху. просто казка

Коли я закінчував університет - хотів працювати у міжнародній компанії, робити цікаві проекти, спілкуватися з розумними людьми, вчитися від них, "змінювати світ" (завжди страждав завищеними очікуваннями). Поробив, позмінював, але все це вже не так вставляє: і цікаві проекти, і хороші колеги, і розвиток, кар'єрний ріст - не той уже ентузіазм, що був після універу...

Звісно, після переїзду якийсь час дуже цікаво. Все нове, але до всього звикаєш. І звикаєш швидко. За пів року знову якийсь курдюк починає крутити всередині. Чи може це просто осінь?

Накидав собі план, куди потрібно прямувати до літа наступного року (переїзд, деякі навчання). Мав навіть кілька пропозицій змінити роботу (за пів-то року!, всюди не вистачає розумних людей - не скромно, та правда). Але наразі мені тут добре, крім того, потрібно глибше вникнути у специфіку датацентрів, і загалом, ще не час змінювати роботу. Як мінімум, свій річний контракт хочу відпрацювати, а весною побачимо...
Як писав Кобзар: Світ широкий, воля...

мальовнича місцина у Брюгге

З початком осені почалась якась біліберда. Завал на роботі з проектом у Гамбургу (який я і так передбачав, але все виявилося складніше). Провал у особистих відносинах, які як раптово та емоційно почалися, так раптово та безнадійно і закінчилися. І якщо на роботі, доклавши всіх зусиль, вдалося взяти ситуацію під контроль, то відносини згоріли, тільки-тільки розгорівшись. Боляче, холера, та ну їх до дідька! Загалом, я вже неодноразово переконувався, що жінки - дуже жорстокі створіння. Нам далеко до них. Як казав В.Г., це зумовлено біологічною слабкістю жінки, яку вона компенсує хитрістю та розумом. Та чи пов'язана моя невдача з жіночими хитрістю та розумом? - Ні, швидше з віком (її) та impatience (моєю). Та й загалом, "чему быть, тому не миновать".
Я завжди мав силу змінювати все, що мене не влаштовувало (і впевнено змінював), але тепер мені просто не вистачає смиренності витримати те, на що я ніякого впливу не маю. І навіть не в мудрості справа (якщо вже закінчувати перефразовану молитву алкоголіка), а у .... навіть не знаю .... часі! так, потрібен час, якийсь час...

Далі. Розгрібшись з тим нещасливим Гамбургом, знову повернувся до нормального робочого ритму. Пригадується Радислав Гандапас: "час та енергія атрибути успіху, а не статус та гроші". Проект в Амстердамі наближається до кінця, а з ним і доступ до робочого авто... Ще не знаю як це зробити, але  шукатиму нагоди й надалі один-два дні в тиждень працювати не в офісі. І хоча для поїздок на майданчик в Амстердам доводилося дуже рано вставати (о 5am), щоб уникнути ранкових заторів (а вони величезні, я вже писав про це), та такий режим мені сподобався. Люблю бути в русі, а не смердіти в офісі п'ять днів підряд (на вихідних мене вже ніяка сила на місці не втримає).
Продовжую вчити голландську. Вже навіть трохи пробую говорити. Хоча признаюся чесно - йде туго. Наче й не складна мова, але заговорити складно. Ще з Амірою щось можу (хоча кожне третє слово перепитую), в магазині елементарні речення комбіную, але на роботі - ще зарано. Продовжую регулярно робити вправи на duolingo. Тут теж потрібен час. На все потрібен час. А ще - наполеглива праця.

трішки Амстердаму

В кінці жовтня пробіг півмарафон в Амстердамі. Час не найкращий (1г 48хв), бо за кілька днів перед тим у мене було сильне запалення, зумовлене інфекцією в зубі. Довелося вечором їхати на швидку та терміново виривати нерв, так сильно піднялася температура (90EUR, до речі). І, не маючи часу нормально відновитися, вирішив бігти як є. Протягом дистанції був дуже високий пульс (понад 170 уд-хв), а останні 10км взагалі 179-180. То вже ніфіга не здорово, зате було певною мірою приємно зробити собі зле. Можна також сказати, що було приємно потренувати силу волі.
Почав ходити в басейн і, мабуть, це перше, що в Україні влаштовано краще, ніж у Голландії. Спільні душові, де неможливо нормально помитися; більшість людей у басейні без шапочок (волосся у воді плаває - фе); половина басейну без розділення на доріжки, і там сракаті тьотки плавають по три в ряд і балакають між собою, а така торпеда, як я, мусить або пірнати під ті гамновози, або прориватися поміж них, викликаючи хвилю обурення...

Через того зуба, що не дав нормально півмарафона пробігти, на початку листопада прилітав на вихідні до України. В цьому сенсі навіть добре, що розболівся, бо я із задоволенням зустрівся з друзями, батьками, погуляв Львовом та поїздив полями за містом на ровері. Була чудова погода. Як-не-як, а не раз буває самотньо тут. І хоча вже є деякі знайомства, як зі співробітниками (нещодавно ще пару експатів взяли на роботу), так і за межами роботи, але то не порівняти з візитом у рідні краї. Такі поїздки найкраще перезавантажують голову та дозволяють відновити пріоритети, які нераз самовільно змішуються у каламбурі життя.

Нарешті я дозрів до написання чергових філософських одкровень. Ніякої Голландії тут не буде. Виключно мої недалекі роздуми про людину, як соціальну істоту, її бажання змін і чого коштує їх реалізація.

Інколи здається, що мені не 29, а за п'ятдесят: по музиці, яку я слухаю, по поглядам на життя, відносини між людьми, по ставленню до різних ситуацій... Я не люблю шуму великих міст чи гучних вечірок; не люблю показухи та гри на публіку; ціную в людях чесність та відвертість (хоч інколи відвертість просто вбиває, мабуть, з нею всім слід себе поводити обережно, або хоч подавати її у красивій обгортці), ціную дружбу, простоту, працю; несу відповідальність за свої слова та дії. 

У бурхливому вирі життя ми безперервно перетинаємося з різними людьми, заводимо нові знайомства, забуваємо старі; комусь робимо добре, а когось несвідомо й кривдимо, а когось і спеціально... І в цьому потоці деякі люди проходять перед очима, неначе мука, просіюються через сито, не викликаючи жодного рефлексу, а деякі запам'ятовуються. Перед одними ми закриваємося, як їжаки, а комусь довірливо відкриваємо своє брюшко, через що нераз і шкодуємо. І постійно йдемо, біжимо вперед, невідомо куди прямуючи і чого шукаючи...

Є лише один спосіб по-справжньому оцінити те, що ми маємо - втратити це. Ми шукаємо кращих сценаріїв для свого життя, кращої долі. Та незалежно від міста, де ми мешкаємо, нашого оточення, виду діяльності чи способу проведення вільного часу - всі сценарії виграшні і програшні одночасно. Виграш - у рості, набутті досвіду (професійного, але більше життєвого), кращому розумінні процесів та систем навколо нас. А для цього далеко не завжди потрібно навіть змінювати роботу, не кажучи вже про переїзд в інші міста та країни.

Програш - у вічній боротьбі з собою, де б ми не знаходилися. Боротьбі зі своєю жадністю, марнославством та егоїзмом (ось до-речі, класну картинку на цю тему надибав). З такого ракурсу, життя - це неперервний процес перемог та поразок, які поєднуються з продовженням свого роду та рано чи пізно ведуть до неминучого кінця!

(допоки ми не навчимося переносити свою свідомість у Мережу, але нам, мабуть, все ще настане кінець, а от нашим дітям - хтозна...)

Інколи хочеться повернутися до Львова... Але об'єктивно: там мені вже нічого робити. І однозначно, за якийсь місяць-два мені захочеться назад, де виклики, ріст, стрес, боротьба. "Повернутися до Львова" означає на якийсь період повернутися у те життя, яким я жив до переїзду: у чудову затишну квартиру на Коновальця, знайому роботу (ага, навіть так), до друзів та родичів, які завжди поблизу, сісти за кермо Кордоби та поїхати у Стільсько, або на велосипеді у Брюховичі, або на вихідні до батьків з'їздити порвати яблука, сходити вечором на сальсу, а вранці перед роботою поплавати у басейні....

"Повернутися до Києва" означає на якийсь період опинитися у квартирі на Григоренка, з ВВ (який постійно тупає п'ятами вранці, коли всі сплять) та Дмитром, скрутити самокрутку й вийти разом на перекур на балкон, а потім поїхати в центр, погуляти дніпровськими пагорбами, випити пива в Сундуку чи посидіти на схилах біля Володимира Великого.

Або ще раніше: з роботи на Севастопольській прийти в гуртожиток КПІ, приготувати щось на спільній кухні, а заодно потриндіти ні-про-що, піти з СН в Мамаєву Слободу і спонтанно попасти там на концерт Скрипки....

Але все це є неможливим! Бо навіть якщо прийти на те місце, чи зайти у ті житла (де вже живуть інші люди, але навіть якщо б і не жили), сісти за кермо авто (яке вже не моє), зустрітися з тими ж людьми: ніколи не вдасться відтворити ті моменти, ще раз пережити ті відчуття. Бо все вже змінилося, всі змінилися через секунди після теперішнього, і повертати минуле не тільки неможливо, а просто безглуздо. Все відбулося так, як відбулося, і потрібно жити теперішнім і думати про майбутнє. І навіть більше: самі спогади та почуття з часом кристалізуються у пам'яті. І перетворюються у щось таке, чого насправді ніколи й не було. Чи було? - Цього неможливо взнати. Якщо навіть у моїй голові й було, то в головах інших "учасників подій" могло бути по-іншому.

А ще парадокс у тому, що якщо за рік-два я житиму у США, чи Австралії, чи Канаді - мені хотітиметься повернутися у Наймеген, поїхати на мотоциклі у Клеве, чи Зальтбомель, посидіти у чудовому парку в Арнемі, чи побігати мальовничими дорогами довкола Ваалю під час заходу сонця.... Але ті відчуття, які я переживаю на даному етапі, відтворити вже ніколи не вдасться!

Це все просто хімічні процеси, розпад та синтез елементів у нашому організмі, виділення гормонів та специфіка засвоєння поживних речовин....

А ще постійна боротьба, на грані між виграшем та програшем, під впливом безлічі зовнішніх та внутрішніх факторів. І наше розуміння ситуації, а також її відчуття, - такі непевні, так стрімко змінюються, що можна тільки подивуватися: як цей поїзд взагалі сюди доїхав?

Поки я в потоці пишу цю замітку, до мене прийшла знайомитися нова товаришка, яка не буде зайобувати відвертістю, а просто, як вірний друг, полежить поруч, порадує своєю присутністю. А я за це поділюся з нею канапкою. А потім ми розійдемося в різні сторони, щоб більше ніколи не зустрітися... Я поїду в широкі світи, вона прокладатиме свою дорогу... А якщо й вдасться колись зустрітися, то її запах вже давно вивітриться з моїх ніздрів, а спогади й нереалізовані мрії будуть наче стара, трухлява деревина...

Загалом як влаштований робочий процес.

Люблю, коли можна працювати та розвиватися одночасно. Коли мінімум механіки, максимум творчості. Творчість присутня навіть у інженерії. Там її навіть нічим не менше, ніж у рисунку, прозі чи танці. Основна відмінна риса інженерної творчості - ти мусиш підкорятися певним законам, чи то фізики, чи то безпеки, чи то економічної доцільності. А все решта - архітектура будівлі, дизайн інтер'єру, продумування системи електропостачання, роботи технологічної лінії і т.п. - творчість чистої води. З безлічі можливих варіантів слід вибрати оптимальний (на твій погляд), розробити його до відповідного рівня деталізації (своїми або чужими руками), обговорити та погодити з іншими толковими людьми та спонсором (замовником), ув'язати з суміжними дисциплінами. А потім твоїми будівлями інші люди насолоджуються не менше, ніж чиїмись картинами чи музикою.

Останній рік у Львові я не раз задумувався, що краще бути програмістом, ніж довбаним інженером, і чи не інвестувати рік-два у зміну професії. Нічого гріха таїти, найбільша претензія була до інженерної зарплати, коли рівень відповідальності неспівмірний з фінансовою віддачею, і так у масштабах цілої країни.

На жаль, плоди цієї несправедливості Україні ще доведеться зібрати у майбутньому. Молоді люди, не вмотивовані йти в інженерію, вкладати роки після університету в поглиблення своїх знань і доведення їх до сучасного рівня (в універі викладають потрібні речі, але все воно подається через призму 1980-х, як мінімум так було в КПІ, коли я там навчався), перейдуть у більш прибуткові професії. А знайти хорошого інженера електрика, механіка чи конструктора за кілька років буде дуже складно. Це вже не кажучи про хороших робітників, які масово повиїжджали в Польщу (opinion, особисто не шукав)...

Сильний контраст відчувається в Нідерландах. Тут інженер не виживає, а перебуває на вершині, так би мовити, харчового ланцюга. Бути толковим інженером престижно і прибутково. Але середньостатистичному голландцю немає потреби лізти зі шкіри, щоб трохи піднятися по кар'єрній драбині та заробляти стерпну платню. Різниця між зарплатою виконавця та керівника не в 5-10 разів, як у нас, а, думаю, в 2-3 (яка точно - не знаю). Тобто, якщо не хочеш переживати стресів від спілкування із замовником та всіляких погоджень, а хочеш перебувати у зоні комфорту, сидіти спокійно у офісі та моделювати щось у Ревіті (його вже доведеться вивчити) - то й так спокійно проживеш.

Інколи виходжу з будмайданчика біля Схіпхола та думаю: якого хера я тут роблю, далеко, на чужині, працюю на чужу економіку, сплачую величезні податки в чужу казну (все, курва, архетипи ХХ століття, та хто без гріха...) Потім їду 100км в свій новий дім і всілякі отакі хлопсько-філософські думки в голові крутяться:

Хотілося б будувати дата-центр (чи завод якийсь, не принципово що, аби цікаве) десь в Долині, чи Коростені, їздити туди двічі на тиждень у відрядження ті ж самі 100км, зі Львова чи Києва.... Чому наша провінція така глуха, як 100-літній дід? Там же ж були підприємства та заводи за совка, і якось воно все функціонувало... Знаю, що немає простих відповідей на складні питання. Але велика доля наших економічних невдач, на мою недалеку думку, полягає у поганому управлінні. Голодні та низькі люди, які добираються до влади, або "синки" (не важливо чи то в державі, чи на підприємстві), починають думати неначе вони бозна-що, втрачають зворотній зв'язок з об'єктами свого управління, бояться визнавати свої помилки, не хочуть розвиватися та вчитися (а цим слід займатися завжди, до гробової дошки, бо світ стрімко рухається вперед і недостатньо йти, щоб не відставати, а потрібно бігти, і бігти швидко). Управляють неефективно, бо тупі, та ще й горді. А тим з них, що прокралися та попалися, все зійде з рук, якщо поділяться з суддею чи слідчим...

У світі ринкової економіки та глобальної конкуренції один неправильний крок може коштувати дорого: прибутків для акціонерів, ринків збуту продукції, поваги та мотивації працівників. А що вже говорити про роки перманентних помилок, неправильних стратегій, відсутності вчасної та адекватної реакції на виклики (знову opinion, це все думки, не підкріплені ніякими фактами). Ці горе-керівники довели багато притомних радянських підприємств до сраки....

Ось така моя хлопська філософія у поєднанні з селянським розумінням економіки. Насправді, щось я та й розумію, але описати можу тільки отак, по-хлопському.... Сюди для повноти картини ще варто включити олігархів та їхні монополії, які мало націлені не розвиток, та багато на витиснення ресурсів зі своїй підприємств, але то вже буде занадто складно, доведеться розділяти запис на розділи та підрозділи, робити зміст, вступ та висновок... Забагато писанини! Обмежуся лише неякісними управлінцями, які надто високо носять голову. Взагалі, керівник повинен бути максимально простим та наближеним до підлеглих. Поводити себе з ними, в певній мірі, навіть краще, ніж зі своїм вищим керівництвом. Бо від роботи твоїй підлеглих залежить і твій результат! А керівництву, замість того, щоб в дупу лізти, саме Результат потрібно показувати (і голосно про нього говорити, якщо не бачать).

Так звідки ж взятися хорошим управлінцям? І як визначити, хто хороший, а хто мудак, на етапі відбору. Найперше, з чого я б почав, це неможливість уникнути покарання, якщо ти прокрався. З обов'язковою конфіскацією майна на суму вдвічі більше заподіяним збиткам. Крім того, потрібно просити інвесторів заходити на наш ринок, створювати їм максимально вигідні умови, звільняти від податків і від чого там ще можна. Робити акцент на компаніях з Північної Америки та Західної Європи. Нехай тільки будують підприємства, створюють нові робочі місця, платять людям нормальні зарплати та організовують умови для розвитку персоналу. А потім, не всім важкохворим можна допомогти. Не всі совки вартує тягнути за чуба, багатьом треба дати потонути. Але робити це слід дуже обережно, враховуючи соціально-демографічну ситуацію в регіоні, і у поєднанні з відкриттям нових підприємств.

І так рік за роком, змінювати ситуацію крок за кроком. І колись, можливо, будемо працювати в Дрогобичі на нафтопереробному заводі компанії Shell, або в Кривому Розі на заводі акумуляторних батарей Tesla; літати на інженерні навчання та просто team-building'и в Гаагу чи Пало-Альто, і робити при цьому справжню інженерну роботу: змінювати/вдосконалювати міста та інфраструктуру України та інших країн, на вигоду людям, при зведеній до мінімуму шкоді для природи.

Отак думаю, думаю, і доїжджаю додому. Час вечеряти, повчити трохи нідерландську та спати лягати....

Знимок цього разу не буде, не та тема....

Кілька років тому на подвір'я до батьків прибилося кошеня. Тоді саме гостювали у Стебнику Іра з Ігором. Іра його підхопила погратись, а потім, нікуди діватись (не викидати ж на вулицю), мама залишила його жити у себе. Наближалася зима, і кошеня забрали на квартиру, де воно жило, як у бога за пазухою. Але ця "пазуха" - рафіноване середовище. Коли наступила весна і потеплішало, кошеня захотіло на природу, адже прагнення свободи не чуже жодній живій істоті. Кілька разів воно навіть вистрибувало з другого поверху, але повелителі (тобто ми) знаходили його і забирали додому. Врешті-решт, вирішили віднести кота до діда, де на подвір'ї у нього буде баланс природи і "божої пазухи". Так вийшло, що саме у цей день я був у батьків. Було справді кумедно дивитися, як кіт поводився на подвір'ї, після зими у квартирі, коли він геть забув, як воно, бути назовні, де дме вітер, шелестить трава, над головою літають птиці, ходять інші коти і присутні багато інших цікавинок-страшинок. Пам'ятаю, він буквально повзав по траві перших пару днів, боявся стати на повні ноги. А потім ще кілька днів втікав до хати, як тільки чув політ птаха над головою, і боявся кожного різкого звуку. Звісно, за кілька тижнів всі страхи минули, кіт освоївся і став вести себе як фраєр (що і довело його до печального кінця врешті-решт, але історія не про кінець, а про початок).

Після мого переїзду я теж як той кіт, якого зі знайомого середовища винесли в широкий світ і відпустили. Уважно придивлявся до того, що відбувається навколо, порівнював з тим, як я звик робити, старався взяти кращіші "скрипти" та зберегти свої, якщо вони чогось варті.

готуюся до екзамену VOL-VCA
завжди готувався на природі: кращого 
місця для концентрації не придумати

Першу зміну я відчув у середині травня, коли раптово не стало вільного часу. Робота/відрядження/підготовка до VOL-VCA/курси нідерландської/трохи спорту/почитати в Інтернеті що? і як?/вибрати мот/а також до нього одяг і оп: в тижні не залишається ні хвилини вільної. Все зводиться до розставляння пріоритетів і витіснення менш пріоритетних задач на вихідні. А на вихідні стараюсь кудись поїхати, трохи подорожувати країною, тому деякі справи просто зависають. Отак завис і цей записник, в якому я вже давно хочу кілька публікацій зробити, але пріоритети не дозволяють...

А нещодавно сталася і друга зміна. Цьому передувало кілька факторів. По-перше, я успішно склав екзамен VOL-VCA (нідерландський сертифікат по QHSE - Quality, Occupational Health, Safety and Environment). По-друге, купив нарешті мотоцикл та більшість необхідних прибамбасів до нього. Чимало часу пішло на вибір моделі, а потім власне мота, а також одягу і всіляких аксесуарів. І коштує все немало, тому без шансів на промах: треба вибрати оптимальний товар і з першої спроби. Наче вдалося.

Кілька слів про оформлення документів на авто/мотоцикл у Нідерландах.

Для нерезидентів це навіть складніше, ніж в Україні. Бюрократія ще та. Номерний знак ніколи не змінюється, відбувається тільки зміна прізвища власника у базі даних транспортних засобів. І для місцевих аборигенів це робиться за 5 хвилин на пошті. Але з таким гавриками як я ситуація значно складніша: доводиться їхати у спеціальний офіс (RDW), яких всього кілька на всю країну, звідки тебе відправлять за папірцем у міську раду, потім з тим папірцем знову в RDW (а це в різних містах, і працюють всі тільки у бізнес час, з пн по пт).

Штрафи за порушення ПДР, чи неправильне паркування, чи ще яку херню завжди приходять особі, яка рахується власником по базі даних. Тому давати комусь свій транспорт не бажано. Попередній власник мота - дуже довірливий хлопчина (він на одній зі світлин нижче). Віддав мені мотоцикл під обіцянку перереєструвати його протягом трьох днів. Що я і зробив, як порядний чоловік, але з його боку це був ризик.

 

мій кінь на 650cc

В результаті я трохи розвантажився, а також грунтовно збільшив радіус своїх мандрівок (від 50 кілометрів туди-назад на ровері, до 150км в одну сторону, що практично рівно відстані до будь-якого кінця Голландії з Наймегена).

Вау-ефект перших місяців по переїзді пройшов, життя набрало певного темпу (насправді, дуже швидкого), з'явилися нові контакти та знайомства на місці, робочі питання/виклики/проблеми і пішло-поїхало. Все ще доводиться майже кожного дня зустрічатися з чимось новим та незнайомим, але справлятися з цим стає все легше та легше.

Відрядження в Амстердам двічі на тиждень продовжуються. Минулого тижня здавали в експлуатацію шість підстанцій (панель 10кВ з АВР та трансформатор 2500кВА у кожній), то довелося навіть бути три дні підряд. Це теж круто, бо можна зупинитися в готелі і вечорами побродити по Амстердаму. На наступний тиждень заплановані три дизельні генератори по 2500кВА. Теж хороший challenge. Але щоб зробити робочі дні ще насиченішими, мені запхали новий проект у Гамбургу, просто проектування, має бути цікаво. Доводиться оптимізовувати у своєму графіку все, що піддається оптимізації, щоб вкластися в робочий тиждень (сильно перепрацьовувати я наразі не планую, але, можливо, доведеться). Складно, зате досвід колосальний.

просто гарно підсвічений 
у сутінках міст у Наймегені

Три найкращі способи зняти стрес від напруженої роботи: подорожі, спорт та алкоголь. І справжнє мистецтво полягає у їх гармонійному поєднанні. (Є ще четвертий, але наразі хочу пропустити всякі тантричні штуки).

Для подорожей потрібно більше часу, ніж для решти двох, зате вони і перемикають голову найкраще. Це заняття на вихідні.

А спорт годиться для ранкових тренувань, щоб добре зарядитись енергією з самого ранку. Думаю, що ранкова енергія передається від людей, котрі ще дрихнуть, коли ти вже біжиш о 6 ранку (можна назвати це спортивно-енергетичним вампіризмом). Плюс спорт - чудовий тренажер самодисципліни.

Нещодавно також брав участь у велозаїзді (100км) навколо Роттердаму, який організовувався роттердамським офісом RHDHV. Було біля 100 чоловік, гарний маршрут, але погода видалася не найкраща: дуже вітряно і на деяких ділянках моросив дощ. Я задоволений своїм результатом, середня швидкість 28.1 км/год, при сильному вітрі. Напівспортивний ровер позичив у співробітника (мій МТВ для таких довгий заїздів не годяться).
На кожні вихідні стараюся відвідувати всілякі цікаві місцини. Інколи це нове місто, інколи таке, де я вже був, але хочеться провести там ще трохи часу (як Амерсфорт, кілька знимок звідти нижче). На минулі вихідні випадково натрапив на замок-музей Casteel Doorwerth: справжня перлина у провінції. Там я взяв карту інших замків-музеїв у Нідерландах та Бельгії і при нагоді відвідаю їх теж.

 

 

 

у Амерсфорті, до речі, розташований головний офіс Royal HaskoningDHV

Про Амстердам. Гарне місто, але там явно забагато людей, особливо туристів. Середнього розміру нідерландські містечка, як Наймеген, чи згаданий вище Амерсфорт, подобаються мені значно більше. І в них відчувається місцевий дух. А в Амстердамі - ні, ще й вухо ловить російську на кожному кроці.
Вчора бігцем відвідав Гаагу (щоб "відчути" це місто, як і Амстердам та Роттердам, потрібно багато поїздок), але попередні враження від неї (Гаага ж вона?) значно кращі: комфортно, чисто, затишно. І туристи явно не на блядки приїхали, а по музеях походити...

Як жартують місцеві, у Гаазі пишуться закони, у Роттердамі робляться гроші, а в Амстердамі вони ж і витрачаються. З часом, коли вдасться багаторазово побувати у кожній зі "столиць", присвячу цій темі окремий запис.
А наразі пріоритети вимагають завершувати...
Наостанок, кілька знимок з Амстердаму та околиць:

 

 

 

Робочі будні 

Записник засумував за моїми записами. Останніми тижнями банально нема часу.
Попередній запис був по дорозі в Україну і та поїздка вдалась на славу. Все, що планував, зробив, і гарно провів час: насолодився нічним Львовом (він чомусь не так сприймається, коли живеш там; схоже, щоб відновити ті почуття, які з'являлися при відвідуванні міста в студентські часи, потрібно покинути його на деякий час), зустрівся з близькими, ще й по-царськи поплавав у калабані. Чотири  дні явно замало. Вже запланував і взяв квитки на наступний візит, в кінці серпня. Тоді залишуся вдома на тиждень.
"Вдома"? Навіть не знаю, де мій дім. Скоріш за все, поки-що у мене немає дому. Тому на тиждень залишуся на Батьківщині, так буде найправильніше.

Почав наполегливо вивчати нідерландську мову: беру приватні уроки двічі на тиждень, а також багато часу виділяю на самостійне вивчення. Дуже хороша програма для вивчення мов: DouLingo (бажаю здоровля і всіляких гараздів її розробникам!).
А ще готуюся до екзамену на сертифікат VOL-VCA (про безпеку виконання робіт на будівництві. Замовив собі товстеньку книжку з малюнками і зареєструвався на екзамен на початок червня. Щоб встигнути все переглянути (навіть не кажу вивчити), треба добряче напружитися...

Останні тижні на роботі були дуже насиченими. Складається враження, що мене хочуть ознайомити з усіма проектами, які є в наявності. А це чимало: десять, а то й більше.
З одним, консультативним, німецького розливу, але в Голландії, я вже потоваришував. Роботи там небагато: роздуплитися, що і до чого, і дати свої коментарі: що не так, що вартує покращити.
Ще є два проекти наші, але в Німеччині, з яких один ще не почався, а другий мені не подобається. Якщо чесно, то обидва мені не подобаються. Але побачимо... З них протягом останніх двох тижнів я, волею щасливого випадку, "зіскочив".
Є ще два, цікаві, і вони мені до вподоби. Перший - у Фінляндії, але моя участь у ньому - участь коняки на селі, де немає трактора. Що ж, можна позакривати деякі сірі плями, які все ще залишилися у моїх надзвичайно глибоких та різносторонніх знаннях!
Другий - контроль якості на будівництві у Амстердамі. Оце діло! На будмайданчику треба бути двічі на тиждень, і ще один день - робота в офісі. І так до кінця року. На цей проект останні два тижні йде більшість мого часу. І мабуть, я займатимусь ним постійно, до завершення. І це добре.
Цей амстердамський проект був розроблений нашою компанією кілька років тому, а тепер триває будівництво останніх двох черг. Мій досвід - в основному - офісний, і поїздки на будмайданчик у ролі QA/QC - це справді цікаво. З іншого боку, вставання двічі на тиждень о 5 ранку і так щотижня до кінця року мені, думаю, осточортіє. Хоча тут є й незаперечний плюс: з проектом приємним бонусом йде робоча машина. Я доберуся до неї у середу і хер уже комусь віддам, допоки цей проект не закінчиться, або мене не зв'яжуть і не заберуть ключі силою.

Контроль якості виконується доволі прогресивно: вранці мені видають планшет, на якому можна створювати різні записи-нотатки, робити фотографії. Таким чином реєструючи місця, де робота зроблена не так, як у кресленнях, чи не якісно, де щось навтикали. Крім того, з планшета в будь-який момент є доступ до робочих креслень, по яких вже виконано, чи буде виконано монтаж, а також до 3D моделі. XXI століття, бляха-муха.
Отак ходжу собі по майданчику, щось там клацаю на Ipad'і з розумним виразом обличчя, а навколо люди кабелі тягають, лотки і всілякі труби прикручують, і по-польському балакають... Як українці їздять на заробітки в Польщу, так поляки табунами валять заробляти в Нідерланди. Місцеві аборигени з них трохи "деруть лаха". А я собі думаю: "Чекайте-чекайте, друзі, як відкриють ваші кордони для українців, то роботяги наші вас наводнять ще більше, як поляки. Так, як у Рейні раптово води прибуває у грудні". Це не добре, і не погано. Такий кругообіг робочої сили у природі.
А ще є наради по три рази на день. І добирання біля двох годин, залежно від інтенсивності руху.
Незважаючи на всю прекрасність нідерландської інфраструктури, тут часто бувають затори. Особливо на шосе, де по 5 смуг у кожну сторону. А розширяти дороги чи будувати нові вже, власне, нема місця. Що впадає в око - у більшості легкових автомобілів - лише водій. Якби вони групувалися хоча б по двоє, кількість машин зменшилась би, як і кількість заторів (ось ми молодці: їздимо вдвох або втрьох). Та й тягучки завжди в дивних місцях: не через ДТП, а безпричинно під деякими мостами. Рух на highway, особливо в районі Амстердаму та Утрехту, надзвичайно насичений і ці тисячі автомобілів перетворюються у один мегаорганізм, що постійно рухається, динамічно змінюється. Думаю, якщо вночі подивитися на все це з висоти пташиного польоту, можна побачити дуже футуристичний пейзаж. Такий собі "контрольований хаос". Хоча вночі трафік значно менший....

Одним словом, нарешті маю нормальну зайнятість. Завдяки цьому проекту в Амстердамі я почуваю себе "в своїй тарілці", потрібним і задіяним у чомусь великому, краще і швидше втираюся у колектив, ходжу босяка по офісу і грюкаю дверима. Звісно, треба ще детальніше вникати в проект, щоб за моїм pocker-face'ом була справді хороша карта. В будь-якому разі, сумувати не доводиться, а ці регулярні виїзди на майданчик мені дуже корисні та цікаві.

Знимок з майданчика в записник викладати не буду, адже він відкритий, а інформація з будівництва конфіденційна. Через це уникаю і конкретних назв об'єктів. Можливо, це трохи параноїдально, але нехай...
А ще дивовижно зацвів рододендрон, кущів якого на околицях Ніймегена - безліч. І це справді красиво:

  

а це ми випиваємо зі співробітниками

Компанія оплачує "культурну програму": якщо в когось день народження, або хтось звільняється (і таке буває, люди отримують пропозиції, від яких просто не можуть відмовитися, як оцей хлопака по центру, з Китаю, якому запропонували роботу вдома, в Алі-Бабі, і пообіцяли гори китайського золота)

Коротка замітка про два міста. Без особливої філософії і глибоких роздумів.

На минулих вихідних нарешті піднявся на дзвіницю StevensKerk. Вигляд, звичайно, дивовижний: могутня ріка; мости, кожен з яких є шедевром як в інженерному, так і архітектурному сенсі; на горизонті - поля та кілька вітряків (до речі, в цьому районі вітрових електростанцій небагато (поряд у Німеччині, або у Голландії ближче до побережжя їх значно більше); внизу – квартали міста, вже доволі знайомі мені. Гарненькі дахи (сильний контраст із виглядом з львівської ратуші), де-не-де тераси. Я вже вирізняю місцеві визначні будівлі і непогано орієнтуюся у непростій топології середньовічного міста. Хоча, середньовічного у ньому не так багато залишилося: Ніймеген та Арнем були сильно зруйновані союзниками під час війни. Центр міста був практично зрівняний із землею (цілилися у вокзал і залізничну інфраструктуру, але GPS’ів ще не мали і влупили по центру міста). Частину старих будівель відбудували, на решті розчищених війною ділянок звели сучасні будинки (ну як сучасні, 50-70ті роки, а потім ще і їх зносили і зводили вже справді сучасні у 00-х).

До речі, про 2 СВ тут доволі багато спогадів навколо: площа, знаки, люди часто про це згадують і ще й святкують 4-5 травня день "визволення" міста (чи всіх Нідерландів?, не знаю) від німців. Визволення у лапках, бо визволителі пів міста стерли в процесі.

Друге місто - Хертогенбош (або просто Ден Бош), столиця сусіднього регіону Північний Брабанд. Вихідних було багато, тому я з'їздив і сюди. Погода була не дуже і більшість часу провів у місцевих закладах. Що варте уваги, так це прогулянка водними каналами, які в багатьох місцях проходять прямо під будівлями. В середньовіччі ці канали використовувалися для транспортування всякого добра (доріг практично не було), як джерело води, а також як каналізація (не дивно, що люди надавали перевагу пиву). Чума, розвиток доріг та іншої інфраструктури, особливо залізниці у ХІХ столітті, зробили канали практично не потрібними, а враховуючи, що вони ще й бзділи нереально, адже використовувалися протягом століть як каналізація, їх позасипали. З 12км залишилась лише невелика частина, як історична згадка та своєрідна "фішка" міста. По цих залишках тепер проводять екскурсійні поїздки. Все чисто, каналізацією не смердить, але воду пити я не став, тільки руки трішки замочив.

  

  

А пишу це в аеропорту у Дортмунді по дорозі додому! На кілька днів лечу в Україну, везу пару кілограм сиру і місцеву випивку...

А назад візьму з собою мамине варення, воно дуже смачне....

Яке найбільше свято в Україні? День Незалежності? Різдво, Покрова? Складно відповісти...
Та тут найбільше свято - День Народження Короля, 27 квітня! Колір свята - помаранчевий. І він усюди. Якщо на тобі немає хоч чогось помаранчевого - можна і по писку отримати (жарт). У кожному місті проходять святкування, всюди сцени для місцевих гуртів та інші традиційні "забави", наприклад, великий блошиний ринок. Дууже великий і дуууже блошиний. Я просто диву даюся, хто той непотріб купує! Куренівка нервово курить осторонь...

 

блошиний ринок на Ring's Day

Можна придбати вживаний одяг (як чистий, так і брудний, а також порваний, вицвілий, облитий уриною). Мама на тряпки пускає речі у кращому стані. А мої старі сорочки ми віддали одному хворому дядьку, само собою задарма. Тут всю ту холєру продають... Що казати, продавати та торгуватися у голландців у крові.
Можна також розжитися посудом (скляним, фарфоровим, металевим, срібним, паперовим і що тільки людина не придумала...), дитячими іграшками, книжками, дисками (для любителів ретро), платівкам (для ще затятіших любителів ретро), навіть відеокасетами VHS (як побачив, аж сльоза покотилася), поламаною (і не тільки) кухонною технікою та інструментом і ще багато чим, створеним за останні 50 років.
Людей на ринку - тьма. Хто купляє, хто просто тусується серед такого специфічного дійства. Не годиться порушувати традицію!
Я теж долучився, піддався загальному настрою і купив срібну скарбничку та металеву підставку під фрукти. Не знаю, нахрена вони мені здалися, але було дешево і дуже закортіло. В скарбничку буду скидати всі гроші-монети. Гляди, назбирається кругленька сума за місяць-два. А підставку... Та що, фрукти буду купувати і ставити в неї!

В результаті, я втомився від всього того галасу і (це вже теж стало моєю традицією) поїхав ровером за місто....



Правду кажуть, що Нідерланди - країна сіл. Село в українському розумінні - дира, відстуність цивілізації, затуркані темні люди. Тут село не таке: ідеальна інфраструктура - дороги, велодоріжки з освітленням, мости, залізниця - дозволяє швидко добритися з села до найближчої агломерації. Все їздить швидко і по графіку. Взагалі, життя тече доволі швидко (може то тільки у мене?). Все дуже оптимізовано.
На кожному подвір'ї по кілька авто, щоб дупу возити, плюс всякі сільськогосподарські машини, кому до чого душа лежить: до землі - тракторець або невеликий комбайн, до тваринництва - трейлер щоб худобу возити, до води - катер. В такому селі хочеться жити (роздумую, як старий пердун).
Практично на кожному мальовничому пагорбі - лавка, а то ще й зі столиком... До-речі, на таких лавках я, зазвичай, і зависаю, коли пишу цей записник.
І всюди чисто (хоча ні, сміття подекуди таки трапляється), і часто пахне навозом.

Але найбільше мене дивують люди: всі чимось займаються, корисним суспільству і приємним собі. Наче поєднують роботу та хобі. Біля хати стоїть кілька машин, але про велосипед ніхто не забуває: поїздити приємно і здорово, в будь-якому віці.
Суспільство максимально інклюзивне, особливо порівнюючи з нашим. Спортсмени й інваліди, алкаші й окурки, гомосексуали, інтро-, екстра- та переверти - всі вживаються в повазі один до одного. До-речі, про гомосексуалів: я вже кілька "профільних" магазинів бачив і дуже мені кортить заглянути, що ж вони там продають? Ніяк не наберуся сміливості зайти подивитися. Маю трохи упереджене ставлення до сексуальних меншин, як не крути...

 
 

так і проситься: поїзди тут.... і таких доріжок - десятки кілометрів!

якщо голоден - можна замочити качу і зварити на воді з озера, вона чиста

головне - аби ніхто не ввидів, бо буде біда :D

Не розумію, хто всім цим благоустроєм займається: місцева влада, чи центральна, чи власник території, чи просто небайдужі люди? На кожному кроці відчувається господарська рука, ніякого тобі розпіздяйства.
Є звісно й рагулі місцеві, що смітять, щось ламають чи вночі викрикають, а особливо після святкування Дня Короля. Але не можу стверджувати, щоб вони мені сильно дошкуляли. Думаю, це вже майже вимерлі істоти, невеликий процент яких завжди буде у будь-якому суспільстві (як і бомжів, наприклад).

Цікаве спостереження про місцеві ціни. Їжа, а особливо хороша, значно (в рази) дорожча за побутову хімію. У нас же навпаки, адже більшість хімії імпортується. А ще у супермаркетах немає міцного алкоголю. Всі квасять пиво (по 0.25мл), максимум що можна придбати - вино. За палаючим треба йти у спеціальний магазин (тут без упереджень, я вже і надибав, і запасся). Горілку не шукав (а вартувало б глянути на ціни й виробників, чисто для інтересу), а от незнайомі марки віскі є, а також традиційні голландсько-німецькі напої типу Sonnema Berenburg, Jagermeister, та ще місцева ніймегенська наливка (взяв її на пробу).

Сьогодні я вибрався нарешті на дзвіницю Stevenskerk, наробив багацько знимок, але про це вже у наступному записі....

 

яка чудова весна, і як сильно, всього за тиждень, трансформувалася природа!

людина не така швидка у своїх змінах, але то як яка....