Загалом як влаштований робочий процес.

Люблю, коли можна працювати та розвиватися одночасно. Коли мінімум механіки, максимум творчості. Творчість присутня навіть у інженерії. Там її навіть нічим не менше, ніж у рисунку, прозі чи танці. Основна відмінна риса інженерної творчості - ти мусиш підкорятися певним законам, чи то фізики, чи то безпеки, чи то економічної доцільності. А все решта - архітектура будівлі, дизайн інтер'єру, продумування системи електропостачання, роботи технологічної лінії і т.п. - творчість чистої води. З безлічі можливих варіантів слід вибрати оптимальний (на твій погляд), розробити його до відповідного рівня деталізації (своїми або чужими руками), обговорити та погодити з іншими толковими людьми та спонсором (замовником), ув'язати з суміжними дисциплінами. А потім твоїми будівлями інші люди насолоджуються не менше, ніж чиїмись картинами чи музикою.

Останній рік у Львові я не раз задумувався, що краще бути програмістом, ніж довбаним інженером, і чи не інвестувати рік-два у зміну професії. Нічого гріха таїти, найбільша претензія була до інженерної зарплати, коли рівень відповідальності неспівмірний з фінансовою віддачею, і так у масштабах цілої країни.

На жаль, плоди цієї несправедливості Україні ще доведеться зібрати у майбутньому. Молоді люди, не вмотивовані йти в інженерію, вкладати роки після університету в поглиблення своїх знань і доведення їх до сучасного рівня (в універі викладають потрібні речі, але все воно подається через призму 1980-х, як мінімум так було в КПІ, коли я там навчався), перейдуть у більш прибуткові професії. А знайти хорошого інженера електрика, механіка чи конструктора за кілька років буде дуже складно. Це вже не кажучи про хороших робітників, які масово повиїжджали в Польщу (opinion, особисто не шукав)...

Сильний контраст відчувається в Нідерландах. Тут інженер не виживає, а перебуває на вершині, так би мовити, харчового ланцюга. Бути толковим інженером престижно і прибутково. Але середньостатистичному голландцю немає потреби лізти зі шкіри, щоб трохи піднятися по кар'єрній драбині та заробляти стерпну платню. Різниця між зарплатою виконавця та керівника не в 5-10 разів, як у нас, а, думаю, в 2-3 (яка точно - не знаю). Тобто, якщо не хочеш переживати стресів від спілкування із замовником та всіляких погоджень, а хочеш перебувати у зоні комфорту, сидіти спокійно у офісі та моделювати щось у Ревіті (його вже доведеться вивчити) - то й так спокійно проживеш.

Інколи виходжу з будмайданчика біля Схіпхола та думаю: якого хера я тут роблю, далеко, на чужині, працюю на чужу економіку, сплачую величезні податки в чужу казну (все, курва, архетипи ХХ століття, та хто без гріха...) Потім їду 100км в свій новий дім і всілякі отакі хлопсько-філософські думки в голові крутяться:

Хотілося б будувати дата-центр (чи завод якийсь, не принципово що, аби цікаве) десь в Долині, чи Коростені, їздити туди двічі на тиждень у відрядження ті ж самі 100км, зі Львова чи Києва.... Чому наша провінція така глуха, як 100-літній дід? Там же ж були підприємства та заводи за совка, і якось воно все функціонувало... Знаю, що немає простих відповідей на складні питання. Але велика доля наших економічних невдач, на мою недалеку думку, полягає у поганому управлінні. Голодні та низькі люди, які добираються до влади, або "синки" (не важливо чи то в державі, чи на підприємстві), починають думати неначе вони бозна-що, втрачають зворотній зв'язок з об'єктами свого управління, бояться визнавати свої помилки, не хочуть розвиватися та вчитися (а цим слід займатися завжди, до гробової дошки, бо світ стрімко рухається вперед і недостатньо йти, щоб не відставати, а потрібно бігти, і бігти швидко). Управляють неефективно, бо тупі, та ще й горді. А тим з них, що прокралися та попалися, все зійде з рук, якщо поділяться з суддею чи слідчим...

У світі ринкової економіки та глобальної конкуренції один неправильний крок може коштувати дорого: прибутків для акціонерів, ринків збуту продукції, поваги та мотивації працівників. А що вже говорити про роки перманентних помилок, неправильних стратегій, відсутності вчасної та адекватної реакції на виклики (знову opinion, це все думки, не підкріплені ніякими фактами). Ці горе-керівники довели багато притомних радянських підприємств до сраки....

Ось така моя хлопська філософія у поєднанні з селянським розумінням економіки. Насправді, щось я та й розумію, але описати можу тільки отак, по-хлопському.... Сюди для повноти картини ще варто включити олігархів та їхні монополії, які мало націлені не розвиток, та багато на витиснення ресурсів зі своїй підприємств, але то вже буде занадто складно, доведеться розділяти запис на розділи та підрозділи, робити зміст, вступ та висновок... Забагато писанини! Обмежуся лише неякісними управлінцями, які надто високо носять голову. Взагалі, керівник повинен бути максимально простим та наближеним до підлеглих. Поводити себе з ними, в певній мірі, навіть краще, ніж зі своїм вищим керівництвом. Бо від роботи твоїй підлеглих залежить і твій результат! А керівництву, замість того, щоб в дупу лізти, саме Результат потрібно показувати (і голосно про нього говорити, якщо не бачать).

Так звідки ж взятися хорошим управлінцям? І як визначити, хто хороший, а хто мудак, на етапі відбору. Найперше, з чого я б почав, це неможливість уникнути покарання, якщо ти прокрався. З обов'язковою конфіскацією майна на суму вдвічі більше заподіяним збиткам. Крім того, потрібно просити інвесторів заходити на наш ринок, створювати їм максимально вигідні умови, звільняти від податків і від чого там ще можна. Робити акцент на компаніях з Північної Америки та Західної Європи. Нехай тільки будують підприємства, створюють нові робочі місця, платять людям нормальні зарплати та організовують умови для розвитку персоналу. А потім, не всім важкохворим можна допомогти. Не всі совки вартує тягнути за чуба, багатьом треба дати потонути. Але робити це слід дуже обережно, враховуючи соціально-демографічну ситуацію в регіоні, і у поєднанні з відкриттям нових підприємств.

І так рік за роком, змінювати ситуацію крок за кроком. І колись, можливо, будемо працювати в Дрогобичі на нафтопереробному заводі компанії Shell, або в Кривому Розі на заводі акумуляторних батарей Tesla; літати на інженерні навчання та просто team-building'и в Гаагу чи Пало-Альто, і робити при цьому справжню інженерну роботу: змінювати/вдосконалювати міста та інфраструктуру України та інших країн, на вигоду людям, при зведеній до мінімуму шкоді для природи.

Отак думаю, думаю, і доїжджаю додому. Час вечеряти, повчити трохи нідерландську та спати лягати....

Знимок цього разу не буде, не та тема....

Кілька років тому на подвір'я до батьків прибилося кошеня. Тоді саме гостювали у Стебнику Іра з Ігором. Іра його підхопила погратись, а потім, нікуди діватись (не викидати ж на вулицю), мама залишила його жити у себе. Наближалася зима, і кошеня забрали на квартиру, де воно жило, як у бога за пазухою. Але ця "пазуха" - рафіноване середовище. Коли наступила весна і потеплішало, кошеня захотіло на природу, адже прагнення свободи не чуже жодній живій істоті. Кілька разів воно навіть вистрибувало з другого поверху, але повелителі (тобто ми) знаходили його і забирали додому. Врешті-решт, вирішили віднести кота до діда, де на подвір'ї у нього буде баланс природи і "божої пазухи". Так вийшло, що саме у цей день я був у батьків. Було справді кумедно дивитися, як кіт поводився на подвір'ї, після зими у квартирі, коли він геть забув, як воно, бути назовні, де дме вітер, шелестить трава, над головою літають птиці, ходять інші коти і присутні багато інших цікавинок-страшинок. Пам'ятаю, він буквально повзав по траві перших пару днів, боявся стати на повні ноги. А потім ще кілька днів втікав до хати, як тільки чув політ птаха над головою, і боявся кожного різкого звуку. Звісно, за кілька тижнів всі страхи минули, кіт освоївся і став вести себе як фраєр (що і довело його до печального кінця врешті-решт, але історія не про кінець, а про початок).

Після мого переїзду я теж як той кіт, якого зі знайомого середовища винесли в широкий світ і відпустили. Уважно придивлявся до того, що відбувається навколо, порівнював з тим, як я звик робити, старався взяти кращіші "скрипти" та зберегти свої, якщо вони чогось варті.

готуюся до екзамену VOL-VCA
завжди готувався на природі: кращого 
місця для концентрації не придумати

Першу зміну я відчув у середині травня, коли раптово не стало вільного часу. Робота/відрядження/підготовка до VOL-VCA/курси нідерландської/трохи спорту/почитати в Інтернеті що? і як?/вибрати мот/а також до нього одяг і оп: в тижні не залишається ні хвилини вільної. Все зводиться до розставляння пріоритетів і витіснення менш пріоритетних задач на вихідні. А на вихідні стараюсь кудись поїхати, трохи подорожувати країною, тому деякі справи просто зависають. Отак завис і цей записник, в якому я вже давно хочу кілька публікацій зробити, але пріоритети не дозволяють...

А нещодавно сталася і друга зміна. Цьому передувало кілька факторів. По-перше, я успішно склав екзамен VOL-VCA (нідерландський сертифікат по QHSE - Quality, Occupational Health, Safety and Environment). По-друге, купив нарешті мотоцикл та більшість необхідних прибамбасів до нього. Чимало часу пішло на вибір моделі, а потім власне мота, а також одягу і всіляких аксесуарів. І коштує все немало, тому без шансів на промах: треба вибрати оптимальний товар і з першої спроби. Наче вдалося.

Кілька слів про оформлення документів на авто/мотоцикл у Нідерландах.

Для нерезидентів це навіть складніше, ніж в Україні. Бюрократія ще та. Номерний знак ніколи не змінюється, відбувається тільки зміна прізвища власника у базі даних транспортних засобів. І для місцевих аборигенів це робиться за 5 хвилин на пошті. Але з таким гавриками як я ситуація значно складніша: доводиться їхати у спеціальний офіс (RDW), яких всього кілька на всю країну, звідки тебе відправлять за папірцем у міську раду, потім з тим папірцем знову в RDW (а це в різних містах, і працюють всі тільки у бізнес час, з пн по пт).

Штрафи за порушення ПДР, чи неправильне паркування, чи ще яку херню завжди приходять особі, яка рахується власником по базі даних. Тому давати комусь свій транспорт не бажано. Попередній власник мота - дуже довірливий хлопчина (він на одній зі світлин нижче). Віддав мені мотоцикл під обіцянку перереєструвати його протягом трьох днів. Що я і зробив, як порядний чоловік, але з його боку це був ризик.

 

мій кінь на 650cc

В результаті я трохи розвантажився, а також грунтовно збільшив радіус своїх мандрівок (від 50 кілометрів туди-назад на ровері, до 150км в одну сторону, що практично рівно відстані до будь-якого кінця Голландії з Наймегена).

Вау-ефект перших місяців по переїзді пройшов, життя набрало певного темпу (насправді, дуже швидкого), з'явилися нові контакти та знайомства на місці, робочі питання/виклики/проблеми і пішло-поїхало. Все ще доводиться майже кожного дня зустрічатися з чимось новим та незнайомим, але справлятися з цим стає все легше та легше.

Відрядження в Амстердам двічі на тиждень продовжуються. Минулого тижня здавали в експлуатацію шість підстанцій (панель 10кВ з АВР та трансформатор 2500кВА у кожній), то довелося навіть бути три дні підряд. Це теж круто, бо можна зупинитися в готелі і вечорами побродити по Амстердаму. На наступний тиждень заплановані три дизельні генератори по 2500кВА. Теж хороший challenge. Але щоб зробити робочі дні ще насиченішими, мені запхали новий проект у Гамбургу, просто проектування, має бути цікаво. Доводиться оптимізовувати у своєму графіку все, що піддається оптимізації, щоб вкластися в робочий тиждень (сильно перепрацьовувати я наразі не планую, але, можливо, доведеться). Складно, зате досвід колосальний.

просто гарно підсвічений 
у сутінках міст у Наймегені

Три найкращі способи зняти стрес від напруженої роботи: подорожі, спорт та алкоголь. І справжнє мистецтво полягає у їх гармонійному поєднанні. (Є ще четвертий, але наразі хочу пропустити всякі тантричні штуки).

Для подорожей потрібно більше часу, ніж для решти двох, зате вони і перемикають голову найкраще. Це заняття на вихідні.

А спорт годиться для ранкових тренувань, щоб добре зарядитись енергією з самого ранку. Думаю, що ранкова енергія передається від людей, котрі ще дрихнуть, коли ти вже біжиш о 6 ранку (можна назвати це спортивно-енергетичним вампіризмом). Плюс спорт - чудовий тренажер самодисципліни.

Нещодавно також брав участь у велозаїзді (100км) навколо Роттердаму, який організовувався роттердамським офісом RHDHV. Було біля 100 чоловік, гарний маршрут, але погода видалася не найкраща: дуже вітряно і на деяких ділянках моросив дощ. Я задоволений своїм результатом, середня швидкість 28.1 км/год, при сильному вітрі. Напівспортивний ровер позичив у співробітника (мій МТВ для таких довгий заїздів не годяться).
На кожні вихідні стараюся відвідувати всілякі цікаві місцини. Інколи це нове місто, інколи таке, де я вже був, але хочеться провести там ще трохи часу (як Амерсфорт, кілька знимок звідти нижче). На минулі вихідні випадково натрапив на замок-музей Casteel Doorwerth: справжня перлина у провінції. Там я взяв карту інших замків-музеїв у Нідерландах та Бельгії і при нагоді відвідаю їх теж.

 

 

 

у Амерсфорті, до речі, розташований головний офіс Royal HaskoningDHV

Про Амстердам. Гарне місто, але там явно забагато людей, особливо туристів. Середнього розміру нідерландські містечка, як Наймеген, чи згаданий вище Амерсфорт, подобаються мені значно більше. І в них відчувається місцевий дух. А в Амстердамі - ні, ще й вухо ловить російську на кожному кроці.
Вчора бігцем відвідав Гаагу (щоб "відчути" це місто, як і Амстердам та Роттердам, потрібно багато поїздок), але попередні враження від неї (Гаага ж вона?) значно кращі: комфортно, чисто, затишно. І туристи явно не на блядки приїхали, а по музеях походити...

Як жартують місцеві, у Гаазі пишуться закони, у Роттердамі робляться гроші, а в Амстердамі вони ж і витрачаються. З часом, коли вдасться багаторазово побувати у кожній зі "столиць", присвячу цій темі окремий запис.
А наразі пріоритети вимагають завершувати...
Наостанок, кілька знимок з Амстердаму та околиць: