Яке найбільше свято в Україні? День Незалежності? Різдво, Покрова? Складно відповісти...
Та тут найбільше свято - День Народження Короля, 27 квітня! Колір свята - помаранчевий. І він усюди. Якщо на тобі немає хоч чогось помаранчевого - можна і по писку отримати (жарт). У кожному місті проходять святкування, всюди сцени для місцевих гуртів та інші традиційні "забави", наприклад, великий блошиний ринок. Дууже великий і дуууже блошиний. Я просто диву даюся, хто той непотріб купує! Куренівка нервово курить осторонь...

 

блошиний ринок на Ring's Day

Можна придбати вживаний одяг (як чистий, так і брудний, а також порваний, вицвілий, облитий уриною). Мама на тряпки пускає речі у кращому стані. А мої старі сорочки ми віддали одному хворому дядьку, само собою задарма. Тут всю ту холєру продають... Що казати, продавати та торгуватися у голландців у крові.
Можна також розжитися посудом (скляним, фарфоровим, металевим, срібним, паперовим і що тільки людина не придумала...), дитячими іграшками, книжками, дисками (для любителів ретро), платівкам (для ще затятіших любителів ретро), навіть відеокасетами VHS (як побачив, аж сльоза покотилася), поламаною (і не тільки) кухонною технікою та інструментом і ще багато чим, створеним за останні 50 років.
Людей на ринку - тьма. Хто купляє, хто просто тусується серед такого специфічного дійства. Не годиться порушувати традицію!
Я теж долучився, піддався загальному настрою і купив срібну скарбничку та металеву підставку під фрукти. Не знаю, нахрена вони мені здалися, але було дешево і дуже закортіло. В скарбничку буду скидати всі гроші-монети. Гляди, назбирається кругленька сума за місяць-два. А підставку... Та що, фрукти буду купувати і ставити в неї!

В результаті, я втомився від всього того галасу і (це вже теж стало моєю традицією) поїхав ровером за місто....



Правду кажуть, що Нідерланди - країна сіл. Село в українському розумінні - дира, відстуність цивілізації, затуркані темні люди. Тут село не таке: ідеальна інфраструктура - дороги, велодоріжки з освітленням, мости, залізниця - дозволяє швидко добритися з села до найближчої агломерації. Все їздить швидко і по графіку. Взагалі, життя тече доволі швидко (може то тільки у мене?). Все дуже оптимізовано.
На кожному подвір'ї по кілька авто, щоб дупу возити, плюс всякі сільськогосподарські машини, кому до чого душа лежить: до землі - тракторець або невеликий комбайн, до тваринництва - трейлер щоб худобу возити, до води - катер. В такому селі хочеться жити (роздумую, як старий пердун).
Практично на кожному мальовничому пагорбі - лавка, а то ще й зі столиком... До-речі, на таких лавках я, зазвичай, і зависаю, коли пишу цей записник.
І всюди чисто (хоча ні, сміття подекуди таки трапляється), і часто пахне навозом.

Але найбільше мене дивують люди: всі чимось займаються, корисним суспільству і приємним собі. Наче поєднують роботу та хобі. Біля хати стоїть кілька машин, але про велосипед ніхто не забуває: поїздити приємно і здорово, в будь-якому віці.
Суспільство максимально інклюзивне, особливо порівнюючи з нашим. Спортсмени й інваліди, алкаші й окурки, гомосексуали, інтро-, екстра- та переверти - всі вживаються в повазі один до одного. До-речі, про гомосексуалів: я вже кілька "профільних" магазинів бачив і дуже мені кортить заглянути, що ж вони там продають? Ніяк не наберуся сміливості зайти подивитися. Маю трохи упереджене ставлення до сексуальних меншин, як не крути...

 
 

так і проситься: поїзди тут.... і таких доріжок - десятки кілометрів!

якщо голоден - можна замочити качу і зварити на воді з озера, вона чиста

головне - аби ніхто не ввидів, бо буде біда :D

Не розумію, хто всім цим благоустроєм займається: місцева влада, чи центральна, чи власник території, чи просто небайдужі люди? На кожному кроці відчувається господарська рука, ніякого тобі розпіздяйства.
Є звісно й рагулі місцеві, що смітять, щось ламають чи вночі викрикають, а особливо після святкування Дня Короля. Але не можу стверджувати, щоб вони мені сильно дошкуляли. Думаю, це вже майже вимерлі істоти, невеликий процент яких завжди буде у будь-якому суспільстві (як і бомжів, наприклад).

Цікаве спостереження про місцеві ціни. Їжа, а особливо хороша, значно (в рази) дорожча за побутову хімію. У нас же навпаки, адже більшість хімії імпортується. А ще у супермаркетах немає міцного алкоголю. Всі квасять пиво (по 0.25мл), максимум що можна придбати - вино. За палаючим треба йти у спеціальний магазин (тут без упереджень, я вже і надибав, і запасся). Горілку не шукав (а вартувало б глянути на ціни й виробників, чисто для інтересу), а от незнайомі марки віскі є, а також традиційні голландсько-німецькі напої типу Sonnema Berenburg, Jagermeister, та ще місцева ніймегенська наливка (взяв її на пробу).

Сьогодні я вибрався нарешті на дзвіницю Stevenskerk, наробив багацько знимок, але про це вже у наступному записі....

 

яка чудова весна, і як сильно, всього за тиждень, трансформувалася природа!

людина не така швидка у своїх змінах, але то як яка....

Чесно визнаю, що я порушую дану собі обіцянку раз у два дні виділяти 30хв на ведення цього записника. Цьому є кілька причин. По-перше, це займає аж ніяк не 30 хвилин. Брєд, написаний поспіхом за 30хв, типу їв-пив-срав, бачив те-і-те, я на фоні красивих споруд і т.п. мені не цікаво буде читати в майбутньому. Для майбутньої книжки (Талмуд Старості, це ж заради нього вся ця історія) потрібні не банальності, а ідеї, нові цікаві погляди під різними кутами зору, відкриття, всякі батли та страгли. Саме такого типу сентенції я хочу тут записувати.
Причина друга є наслідком причини першої: таким ідеям потрібен час на народження у моїй наковальні, вони мають пройти певний інкубаційний період дозрівання, спостереження, інколи навіть дискусії (якщо поряд є хтось із сірою речовиною у його наковальні). Тільки після цього з'являється сенс інвестувати годинку-другу у інкарнацію цих ідей на папері (тобто у Павутині).
Причина третя і остання, яка не є наслідком ні першої, ні другої, ні ніякої іншої, тим не менше, теж важлива. Хочу уникнути ситуації, коли існування цього записника буде мене обтяжувати. Наприклад, під час подорожі, відпочинку, чи просто коли туплю, не хочу думати, що потрібно фотографувати, щоб потім щось розумне під тим написати, щоб потім назбирати купу лайків і т.п. Повийобуватися, іншими словами. Не те, що я проти вийобування. Не те, що я за нього. Якщо вже так виходить, то чорт з ним, нехай буде. Але спеціально сплановані випендрювальні акції мене просто смішать. В першу чергу це стосується ФБ (я не зареєстрований у Інстаграмі, але розумію, що це взагалі мега-платформа для створення нереального образу себе-про-людське-око). Знаю людей (не буду конкретизувати, нехай я забуду ці кумедні моменти з ними, адже кожного можна тримати у пам'яті як із запахом гімна, так і троянд), які в поїздці бачать усе через об'єктив фотоапарата. Навіщо їм ті терабайти знимок, які ніхто більше разу ніколи й не подивиться?  (риторичне запитання, і це вже ідея для окремого запису)

Та менше з тим...
Отож, знімаю з себе обіцянку записувати раз у пару днів і приміряю нову: записувати щось цікаве. Сенс слова "цікаве" вибираю виключно я.

Отож, вже три тижні мешкаю у Нідерландах. За цей час більш-менш втягнувся у місцевий спосіб життя (розробляю нові / адаптую існуючі програми автоматизації).
Трохи вивчив своє місто регулярними пробіжками; трохи вивчив околиці регулярними поїздками на велосипеді; добре вивчив downtown регулярними прогулянками та походами на пиво; отримав наліт взаємодії з державними органами та комунальними службами (всі дуже повільні, але працюють за графіком, справжні біомашини); так і не здужав побороти Інтернет-провайдера (досі користуюся корпоративним 4G); дав раду горі брудного одягу, який назбирався за 3 тижні життя без пральної машинки (її з холодильником таки привезли, hallelujah!); спробував розібратися зі службою доставки товарів (наразі безуспішно, де мій пилосмок з AliExpress - не знає ніхто, навіть відправник); повипивав зі співробітниками (і до пізньої ночі години обговорювали політичні питання, поінформованість їхня, м'яко кажучи, бажає кращого); відвідав музей Римської імперії (такоє); побував у сусідньому місті Арнем (його потрібно окремо описати та ще раз-два туди з'їздити); і ще, і ще, і ще...
Процес апгрейду програмного забезпечення триває... І доволі успішно.

А ось перша причина заплакала.
Так нехай заплаче і третя!

  

 

  

все це будівлі місцевого університету, яких, якщо не помиляюся, лише 4 чи 5 на всі Нідерланди (а у нас скільки?). беруть якістю, не кількістю

 Рейн, що протікає у сусідньому місті Арнем (типу райцентр)

  

 

 тут теж є свій "садок вишневий коло хати...."

 

 інфраструктура просто надзвичайна, майже все зроблено з головою.

інженери тут рулять, не бариги і не балаболи.

власне, чого мене сюди й покликали...

Людина - то є біологічна машина, дуже складний, продвинутий, але комп'ютер. Ми формуємося на основі закладеного з народження ДНК, яке є носієм індивідуального генетичного коду, задає характеристики не тільки конкретної людини, а поколінь людей, передає код різних видів людей - чорних, білих, вузькооких; визначає колір волосся і очей, ріст і вагу, хвороби і міць інтелекту. Думаю, в майбутньому ми зможемо відкрити панель налаштувань і задати всі параметри майбутньої людини, виберемо кого хочемо створити і виховати, і не залишимо природі шансу на випадковість (це буде жахливо, так приємно відчувати невідомість; та проти прогресу не попреш, залишається лише змиритися та очолити його). Або це робитиме за нас комп'ютер, або ж ми взагалі нафіг перестанемо бути потрібними, якщо ДНК вирішить, що з допомогою комп'ютера воно зможе швидше та надійніше передатися та розмножитися.

Крім біологічної роботизації, закладеної в пам'яті ДНК, ми програмуємося (під впливом інших людей та обставин) в процесі формуванням особистості. У цьому наближенні, ДНК наче фундамент, а протягом життя ми будуємо решту будівлі. Сюди я б відніс, в порядку дорослішання людини, задоволення базових потреб (їжа, безпека), здобуття рангу (статус у суспільстві), розвиток інтелекту (схильність до механічної чи інтелектуальної роботи), сексуальність (статевий потяг, бажання вирощувати нових людей). І навіть більше: підключення так званого "шостого чуття", підсвідомості; відчуття своєї незначущості (маленька крапля в часово-просторовому океані еволюції); і одночасно усвідомлення своєї важливості та змоги впливати на всі без виключення процеси, що відбуваються довкола нас.
Захопився я.... Ясне діло, це вплив Роберта Уілсона і його "Психології Еволюції" (так, Романе, твої книжки поїхали зі мною і це надовго....)

Власне, мова про те, як то є відчувати збій у цій системі соціально-побутової автоматизації. Не звично, не зручно та енергозатратно (і в матеріальному плані теж) організму (біомашині) функціонувати за відсутності прописаних моделей поведінки. Як не крути, а треба їх прописувати, а перед тим - розробити.
По-іншому кажучи, коли заїжджаєш у нову квартиру, кожен рух потрібно робити осмислено, відкриваючи кожну шухляду потрібно "влючати" голову і думати, що в ній (шухляді, у голові пусто, це й так ясно). Потім рухи потроху автоматизуються, шухляди починаєш відкривати швидше, але не завжди з першого разу знаходиш там те, що потрібно.
Або таке: хіба що дідька лисого купиш у супермаркеті без використання Google Translator (Слава Технологіям!). Згодом сміливіше вибираєш товар, як мінімум береш молоко просто по вигляду упаковки (без перекладача). Але як тільки треба не молоко, а цукор - все, повертаєшся до стану baby in the woods.
Або таке: в перший день обережно їдеш на ровері по велосипедній доріжці, обов'язково з правого боку і перетинаєш перехрестя тільки на зелене світло... А за пару днів можна і по зустрічній, можна і на червоне, можна і без руля + длубатися паралельно у носі правою рукою, а лівою чесати голову.... . А потім гоп - заїхав у новий район, вирішив дослідити новий маршрут додому - і вже дві руки на рулі, Google maps недалеко, а велосипедистів навколо - як людей в неділю на Хрещатику, ніякого длубання!
Або таке: нарешті приїхала пральна машина, а там все написано по-нідерландському. А речей випрати назбиралася гора. І перші рази такий геморой вибрати правильну програму, і нічого не нахомутати, і дивишся чи там вода не протікає, а чому нею так трясе.... Але за пару днів автоматична машинка буде мною автоматично вмикатися на автоматичну програму, і до сраки якою мовою там що написано.

Та в кінці-кінців, пройшовши шлях створення, імпринтації та кондиціонування нових програм (опиратися ним немає жодного змісту), настає час, коли ти наче зажди тут був, все не-те-що-знаєш, але на якомусь підсвідомому рівні відчуваєш. Іншим словами, дупля не даєш, що робиш і як, але все вдається і все працює. І найголовніше - вдається швидко і просто!

Складна сьогодні писанина видалася. От нема тут з ким на такі теми поговорити. А якщо і знайти таку співрозмовницю (то вона втече від такої балачки і більше ніколи слухавку не підніме), то рівень англійської може не витягнути.
Почуваю себе відмінно!

у цій затишній місцині були записані ці хитромудрі роздуми

Щосуботи та щопонеділка вранці на площі недалеко від мого будинку відбувається ярмарка. Можна придбати там як усіляку сільськогосподарську продукцію, рибу, квіти, крафтові сири з маленьких сироварень (тих, що втратили шанс покликати мене в гості, коли я проїжджав повз на ровері), так і всяку-всячину типу дешевого одягу, батарейок, сумок та іншого непотребу. Продаж того хламу навіює якесь депресивне враження, а ось с\г ярмарка мені сподобалася. Загалом, ціни не менші ніж у супермаркеті (а якщо й менші, то не сильно, в будь-якому разі, різниці я не помітив), але на ярмарку продукцію, зазвичай, продають власники/виробники і приємно з ними поспілкуватися, розпитати про їхній товар. На відміну від супермагазину, є interaction.
Посмакував мені дуже один сир коров'ячий. А також випічка, у нас такої немає: наче кекс, але всередині різні начинки, від повидла до горіхів з якимось кремом. До кави чи чаю - те що треба. Тепер щосуботи знаходитиму трохи часу на ту ярмарку, щоб покуштувати усі місцеві делікатеси.
Пори року відмінені. В будь-якому разі, коли заходиш у магазин чи на вищезгадану ярмарку. Полуниця, груші, лохина та інші фрукти абсолютно різних місяців тут продаються на кожному кроці.
А ще дуже смачне морозиво. А от кава - сеча, якої можна випити 4 чашки, а потім лягти спати. Я їм кави й шоколаду нашого привезу, най знают як то має смакувати...

У Львові я мав звичку щонеділі ходити у різні церкви. Зазвичай саме у різні, щоб подивитися, де яка служба, архітектура, де як співає хор. Одні храми мені були більше схожі на базар (як от Домініканських собор), деякі надто ортодоксальні (для людей, що дуже глибоко вірують у Бога і мілко вірують у себе, як от у церкві Андрія). До моїх улюблених місць можу сміло віднести собор св. Петра і Павла (капеланський), церкву Михайла (на горі) та "костел" Ольги і Єлизавети. Цю традицію я вирішив продовжити й тут, розпочавши минулого тижня з грек-католицької церкви в Утрехті. А в цю неділю пішов до Stevens kerk, найвищого храму Неймегена, розташованого у самому центрі міста, тісно-тісно обсадженого будинками. Зазвичай тут щось типу музею, але в неділю відбувається служба (наскільки я в цьому розбираюся, протестантська). Багато співають, читають Євангеліє по нідерландськи, а потім довго щось цікаве розповідають. Нічого не зрозуміло, але атмосфера дуже позитивна. І якщо в Копенгагені давали роздрукований текст служби англійською (підспівуй, друже), то тут теж дають, але по-англійськи не мають (не вмієш говорити - мовчи і слухай).
Потроху починаю окремі слова розрізняти....

вдалині - дзвіниця Stevens kerk

У місті Неймеген, якщо не бухати, то розваг набереться на день, максимум два. Є два класні музеї - про Римську Імперію у Нідерландах (а в моєму місті був один з найбільш північних форпостів Імперії), та про розвиток велосипедів Velorama. Останній сьогодні відвідав: надзвичайно цікаве місце, дозволяє заново подивитися не тільки на велики, а й на технологічну революцію ХХ ст. загалом. Римську Імперію відкладу наразі. Також варто піднятися на дзвіницю Stevens kerk, звідки має відкриватися чудовий вигляд на місто.
А якщо бухати, чим народ наполегливо і займається, то можна тут зависнути надовго. Кафе та ресторанів не менше, ніж у Львові, на всі смаки, але й ціни добрячі. З колегою один раз повечеряв - 30 EUR з кожного. Для порівняння - за 40 EUR можна на тиждень накупити хавки у магазині....



Треба займатися спортом - і здоровішим будеш, і гроші зекономиш...

Вчора, 13 квітня, помер дід Степан. Він був останнім, більше стариків у мене в родині не залишилося. Отак старе покоління відходить, звільняє місце на Землі для нових людей...
Я любив і поважав діда. Він прожив довге життя (94 роки, на хвилиночку!). Спокійне життя людини, що будує сім'ю та створює маленький світ довкола себе, не дивлячись на Світову Війну, комуністичні репресії, злидні 90-х. Цим маленьким світом ми і досі користуємося: будинок, в якому живуть батьки, дерева, що радуватимуть нас плодами ще довго після дідової смерті. І головне - його нащадки: діти, внуки та правнуки, у всіх нас тече дідова кров, кров чесної, порядної людини....

Я казав діду, що приїду до нього на похорон. Так і спитав 2 тижні тому: коли ти вмреш, хочеш, аби я приїхав? Хто знав що це буде так швидко....

Зі світлою пам'яттю, зі святкуванням його спочинку у серці (бо дід уже більше мучився життям) я запхав у вуха Один в Каное і поїхав на ровері в Німеччину, проїжджаючи гарні сільські місцини, невеличкі містечка, де у центрі обов'язково стоїть старовинний храм, а навколо нього цвинтар. І хочеться вірити, що у цій глуші до них приходять люди на службу в неділю.

Ліричний відступ
Я думав, що тут померлих палять. Але виявляється, що це не дуже популярно. Більшість людей ховають на звичайний цвинтарях, як і в Україні, от тільки за кожне цвинтаро-місце родичі померлого платять біля 50EUR в рік: за прибирання та інше обслуговування території. Всюди стоять лавочки, гарно вимощені доріжки, і цвинтар більше схожий на парк. А пам'ятників немає, тільки кам'яні таблички над кожним... А ще є маленькі цвинтарі на території довкола церкви, але для кого вони - не знаю. Можливо, для священників, чи меценатів храму, чи ще яких обраних.

Між Нідерландами та Німеччиною я не помітив кордону, взагалі. Навіть таблички, навіть знаку, хоч стовпця якогось. Лише кілька непрямих доказів вказують на те, що ти перетнув кордон: по-перше, більшість машин стали з буквою D на номерах; по-друге, кудись пропали велосипедні доріжки і всі - люди, машини, велосипедисти, коні, трактористи та інші створіння, кому, як і мені, не сидиться вдома, - йдуть, їдуть, повзуть по єдиній дорозі, яка, звісно ж, у чудовому стані (порівняно з українськими), але не така гладенька, як нідерландська.

Колись я вчив німецьку, тобто робив кілька спроб почати вчити німецьку, але навіть цього вистачило, щоб трохи кумекати, що вони там балакають. Не те, що з нідерландською. Там повна халепа: неясно геть нічого, ледве дні тижня навчився розрізняти. Щастя, що більшість голландців знає англійську.

Але повернемося до баранів. На селі всі тримають худобу. Кожне подвір'я у селі - маленька ферма. (Оце б дід Степан тут радів, був би геть як вдома. Але тільки після того, як вивчив би мову!). Вздовж дороги безліч ставків, де плавають качки. Ті ж качки літають у тебе над головою. Обабіч дороги пасуться стада овець, а от корови чомусь всі у хлівах, по пасовиськах гуляють мало де, і тільки по міцному запаху гною (а ще можна назвати це "запахом села") чуєш, що проїжджаєш повз такий хлів. Але я в таких місцях сильно не крутився, щоб ще чого доброго Ляшка, або якось іншого недорадикала, не зустріти.

Ще цікава думка у мене з'явилася, дивлячись на ті стада качок: чому ніхто їх не стріляє? Мабуть, це можна робити тільки у спеціально відведених для полювання "заповідниках", бо тут всюди люди, куди б не запустив дробу, чого доброго ще якогось гомо-сапієнса підстрелиш.

 сільська романтика по-нідерландськи

перелаз, шляк би тебе трафив! 

Це ж прямо символ українського села 19ст.!

За рибу у ставках брехати не буду, бо не заглядав, та й вода каламутна, не побачив би. Молочних рік не зустрічав.
У маленькому затишному містечку Краненбург натрапив на цікавий фонтан: вода витікає з бика (на рівні геніталій) у корову, а потім у неї з рота. Не знаю, що автор хотів цим сказати, але виглядає кумедно.

що за цими дверима - не знаю, але не виключено, що вони ведуть у Нарнію

Люди на селі такі ж привітні, як і у місті. Ні більше, ні менше. Більшість тобі вітається, посміхається. В гості не кликали. А жаль, я б із задоволенням погостював пів годинки - годину, відпочив від їзди, попив молочка домашнього, скуштував сиру. Ну що ж, іншим разом...

Тут ніхто нікуди не поспішає. У тебе гнучкий графік робочого дня, що означає приходи і йди, коли заманеться. Над твоєю головою ніхто не стоїть і не заглядає з-за плеча (не те, щоб в Україні хтось мені заглядав, але тим не менше...). Важлива якість виконаної роботи, результат. І то, навіть якщо добре напороти, ніхто тобі гімном голову не повимазує. Але висновки на майбутнє, звісно, зроблять.

Як наслідок такої спокійної/виважено/врівноважено/пригальмованої (вибирай що хочеш) життєвої позиції, я вже тиждень чекаю на рахунок у банку (забере 30 хвилин у ПриватБанку), 5 днів на підключення Інтернету (1-2 дні в Україні), 4 дні на інсталяцію Офісу 2016 (30 хв для нашого ІТшника Романа, якщо добре сісти йому на хвоста) і Бог знає скільки часу пройде, допоки мені зроблять контракт на постачання газу та води (на щастя, ці блага цивілізації поставляються non-stop і без контракту). N тижнів промайне, допоки у мою щойно відремонтовану квартиру приїдуть пралка, холодильник, штори, сушка і т.п.

А що, кому потрібен той поспіх? Насолоджуйся життям: знайомся з новими людьми, гуляй затишним старовинним містом, бігай вечорами мальовничими берегами річки Рейн (тобто Вааль), їзди ровером чудовими околицями, де інфраструктура доріг, вуличного освітлення, зон відпочинку просто вражає, подорожуй по інших містах, читай цікаві книжки, веди цей записник, займайся іншими цікавими речами, ліку яким немає. Не поспішаючи, нікого не підганяючи, відчуваючи момент. Seize the day, як говорив покійний Робін Вільямс.

Але на велосипедах усі таки їздять як шалені. Мабуть, хоч десь потрібно той поспіх проявляти. І ще - всі без шоломів! (За винятком road bike'ів, мабуть, законом заборонено на них без шолома їздити). Піддаючися стадному інстинкту, без шолома їжджу і я.

Далі буде....
І фото постараюся робити якісь цікавіші....

Отож, прилетів я 2 квітня, одразу після дня дурнів, а заодно і польської (католицької) Паски. Мав із собою купу барахла, в т.ч. ровер у здоровенній картонній коробці. Насправді, той ровер був моїм спасінням, так як місця у валізах не вистачило б на взуття, подушки, шолом і іншу єрунду, яка успішно зайняла 60% коробки для велосипеда.

В аеропорту мене зустріла жінка-таксист, дуже мила і дуже схожа на С.М. зі Львова. Особливо посмішкою, манерою бесіди, сміхом...., та всім, тільки старша. Дорогою обговорили правила дорожнього руху у Нідерландах: 130 км/год - макс. швидкість (і НІЯКИХ перевищень, інакше - піздєц), а от на велосипеді можна насрати на всі правила і їздити як заманеться (де-факто). Велосипедисти тут дикі. Кажуть, вони мають по 9 життів, як коти!
Наразі буду і я велосипедистом, допоки не стану мотоциклістом, інколи переходячи у ранг автомобіліста корпоративного авто на час відряджень.

Три дні жив у готелі, майже не розпаковував чемойдани, що мене порядно напрягало, а в п'ятницю нарешті переїхав у квартиру, яка буде моїм домом, як мінімум, рік. Але я думаю, довше. Квартира затишна, невелика, в самому центрі міста, у не дуже старому будинку біля парку на березі річки Вааль.

Ліричний відступ
Нідерландці - ще ті тролі. Я не впевнений, але здогадуюся, що вони спеціально назвали Рейн на території Нідерландів Вааль, а його менше бічне відгалуження - Рейном. Так великий німецький Рейн став маленьким нідерландським рейном, поруч з великим Нідерландським Ваалем.

двоповерховий білий будинок - то мій

Власник квартири - прикольний дід, схожий на власника квартири на Григоренка у Києві; на жаль, не говорить англійською, дуже добрий і позитивний. Ось тобі ще одна причина вивчати нідерландську - поговорити зі своїм дідом. Жінка його трохи speak, але теж тяжко, тому граємо з ними у "показуху". Наразі я напоказував на додатковий килим, настільну лампу та торшер. Буду показувати ще....

В суботу займався благоустроєм квартири (вона щойно після ремонту, що має свої плюси і мінуси). Вранці їздив до діда на склад (у нього там маленький Епіцентр, торгує оптом) вибирати килим, а після обіду в ІКЕА. В результаті, вечором отримав доволі затишне житло, правда, без холодильника та пралки, але вони вже в дорозі....

Дорога на склад і назад має десь 25км. Їздив на велосипеді після тривалої перерви (останній раз сідав на нього десь у жовтні). Результат - срака болить немилосердно. Треба дати їй пару днів відпочити від ровера...

Про роботу поки мало що можна писати. Колектив дуже приємний, офіс - сучасний і зручний. Видали мені комп'ютер та телефон, які я довго налаштовував, особливо комп: ставив та підлаштовував софт; вникав у перший проект. Загалом все дуже позитивно, всі допомагають як можуть і я налаштований більш ніж оптимістично.

ця хата називається fifty two degrees і тут 5 поверхів займає офіс Royal HaskoningDHV

Ліричний відступ

Нідерландці надзвичайно позитивний народ, завжди хочуть тобі допомогти чи якось посприяти, постійно посміхаються, вітаються і перепрошують. Але це зовсім не значить, що вони дурні чи наївні. Здається, що якщо когось вивести з себе, чи почати хамити, вони одразу поставлять на місце (ще не перевіряв). Я б назвав це "дорослою дитячістю", сам таким хворію.

Колись, у старості, я напишу книжку...
Коли буде нічого більше робити, а спогадів та досвіду назбирається удосталь. Це буде щось повчальне, з настановами: як Потрібно робити, а як Непотрібно, що Правильно, а що ні, я буду розставляти ярлики та нотувати Істини! Щоб всі мене уважно читали і кивали головами, так-так....
Виливатиму мудрість бурхливими ріками на уми бажаючих......

Але, щоб у старечій голові ці спогади не погубилися, або, не дай Боже, не поплуталися (що ніби я голландець, що поїхав працювати в Україну, чи, ой-ой, росіянин...., абощо), буду вести невеличкий щоденник-блог для себе.
Тим не менше, робитиму його також відкритим для громадськості. Так чи інакше, я б колись опублікував ці записи, тому краще робити це одразу, поки я не передумав, або, чого ще, не постирав усе до бісової матері. Думаю, таких блогів в неті багато, тому читати цей ніхто наразі не стане. Наразі.... Бо колись моя книжка викличе справжній фурор!

Якщо ж, якимось дивом, комусь випало на думку це читати, то подумай двічі! (mem: better think twice!)
По-перше, нахрена тобі здалося читати мій щоденник? Свого життя нема, чи що? А по-друге, я тут писатиму всіляку біліберду, використовуватиму нецензурну лексику, інколи апелюватиму до ксенофобії, расизму і нацизму (головне, щоб гугл не забанив), і все це з відтінком інфантилізму та невмінням гарно віддзеркалювати в словах свої думки.

До речі, ідею вести схожі записи мені "підкинула" сестра Наталка, за що їй окреме спасибі (від мене і від сотень тисяч читачів мого "талмуду старості", який, дякуючи їй, буде ближчий до правди, щоб це не значило).

Сьогодні 8 квітня, зараз 10ам, православна (чи ортодоксальна?) Пасха, і я їду поїздом до Утрехту у єдиний (якщо вірити греко-католицькій інтерактивні мапі) храм у Нідерландах.
Минулого понеділка, 2 квітня, я прилетів у Голландію, щоб працювати інженером і компанії Royal HaskoningDHV у м. Неймеген (якщо бути точним, то це не Голландія, а Гелдерланд).

Окремим записом опишу тиждень, що минув, і постараюся раз у два дні виділяти пів години вечором для ведення цього записника.