Загалом як влаштований робочий процес.

Люблю, коли можна працювати та розвиватися одночасно. Коли мінімум механіки, максимум творчості. Творчість присутня навіть у інженерії. Там її навіть нічим не менше, ніж у рисунку, прозі чи танці. Основна відмінна риса інженерної творчості - ти мусиш підкорятися певним законам, чи то фізики, чи то безпеки, чи то економічної доцільності. А все решта - архітектура будівлі, дизайн інтер'єру, продумування системи електропостачання, роботи технологічної лінії і т.п. - творчість чистої води. З безлічі можливих варіантів слід вибрати оптимальний (на твій погляд), розробити його до відповідного рівня деталізації (своїми або чужими руками), обговорити та погодити з іншими толковими людьми та спонсором (замовником), ув'язати з суміжними дисциплінами. А потім твоїми будівлями інші люди насолоджуються не менше, ніж чиїмись картинами чи музикою.

Останній рік у Львові я не раз задумувався, що краще бути програмістом, ніж довбаним інженером, і чи не інвестувати рік-два у зміну професії. Нічого гріха таїти, найбільша претензія була до інженерної зарплати, коли рівень відповідальності неспівмірний з фінансовою віддачею, і так у масштабах цілої країни.

На жаль, плоди цієї несправедливості Україні ще доведеться зібрати у майбутньому. Молоді люди, не вмотивовані йти в інженерію, вкладати роки після університету в поглиблення своїх знань і доведення їх до сучасного рівня (в універі викладають потрібні речі, але все воно подається через призму 1980-х, як мінімум так було в КПІ, коли я там навчався), перейдуть у більш прибуткові професії. А знайти хорошого інженера електрика, механіка чи конструктора за кілька років буде дуже складно. Це вже не кажучи про хороших робітників, які масово повиїжджали в Польщу (opinion, особисто не шукав)...

Сильний контраст відчувається в Нідерландах. Тут інженер не виживає, а перебуває на вершині, так би мовити, харчового ланцюга. Бути толковим інженером престижно і прибутково. Але середньостатистичному голландцю немає потреби лізти зі шкіри, щоб трохи піднятися по кар'єрній драбині та заробляти стерпну платню. Різниця між зарплатою виконавця та керівника не в 5-10 разів, як у нас, а, думаю, в 2-3 (яка точно - не знаю). Тобто, якщо не хочеш переживати стресів від спілкування із замовником та всіляких погоджень, а хочеш перебувати у зоні комфорту, сидіти спокійно у офісі та моделювати щось у Ревіті (його вже доведеться вивчити) - то й так спокійно проживеш.

Інколи виходжу з будмайданчика біля Схіпхола та думаю: якого хера я тут роблю, далеко, на чужині, працюю на чужу економіку, сплачую величезні податки в чужу казну (все, курва, архетипи ХХ століття, та хто без гріха...) Потім їду 100км в свій новий дім і всілякі отакі хлопсько-філософські думки в голові крутяться:

Хотілося б будувати дата-центр (чи завод якийсь, не принципово що, аби цікаве) десь в Долині, чи Коростені, їздити туди двічі на тиждень у відрядження ті ж самі 100км, зі Львова чи Києва.... Чому наша провінція така глуха, як 100-літній дід? Там же ж були підприємства та заводи за совка, і якось воно все функціонувало... Знаю, що немає простих відповідей на складні питання. Але велика доля наших економічних невдач, на мою недалеку думку, полягає у поганому управлінні. Голодні та низькі люди, які добираються до влади, або "синки" (не важливо чи то в державі, чи на підприємстві), починають думати неначе вони бозна-що, втрачають зворотній зв'язок з об'єктами свого управління, бояться визнавати свої помилки, не хочуть розвиватися та вчитися (а цим слід займатися завжди, до гробової дошки, бо світ стрімко рухається вперед і недостатньо йти, щоб не відставати, а потрібно бігти, і бігти швидко). Управляють неефективно, бо тупі, та ще й горді. А тим з них, що прокралися та попалися, все зійде з рук, якщо поділяться з суддею чи слідчим...

У світі ринкової економіки та глобальної конкуренції один неправильний крок може коштувати дорого: прибутків для акціонерів, ринків збуту продукції, поваги та мотивації працівників. А що вже говорити про роки перманентних помилок, неправильних стратегій, відсутності вчасної та адекватної реакції на виклики (знову opinion, це все думки, не підкріплені ніякими фактами). Ці горе-керівники довели багато притомних радянських підприємств до сраки....

Ось така моя хлопська філософія у поєднанні з селянським розумінням економіки. Насправді, щось я та й розумію, але описати можу тільки отак, по-хлопському.... Сюди для повноти картини ще варто включити олігархів та їхні монополії, які мало націлені не розвиток, та багато на витиснення ресурсів зі своїй підприємств, але то вже буде занадто складно, доведеться розділяти запис на розділи та підрозділи, робити зміст, вступ та висновок... Забагато писанини! Обмежуся лише неякісними управлінцями, які надто високо носять голову. Взагалі, керівник повинен бути максимально простим та наближеним до підлеглих. Поводити себе з ними, в певній мірі, навіть краще, ніж зі своїм вищим керівництвом. Бо від роботи твоїй підлеглих залежить і твій результат! А керівництву, замість того, щоб в дупу лізти, саме Результат потрібно показувати (і голосно про нього говорити, якщо не бачать).

Так звідки ж взятися хорошим управлінцям? І як визначити, хто хороший, а хто мудак, на етапі відбору. Найперше, з чого я б почав, це неможливість уникнути покарання, якщо ти прокрався. З обов'язковою конфіскацією майна на суму вдвічі більше заподіяним збиткам. Крім того, потрібно просити інвесторів заходити на наш ринок, створювати їм максимально вигідні умови, звільняти від податків і від чого там ще можна. Робити акцент на компаніях з Північної Америки та Західної Європи. Нехай тільки будують підприємства, створюють нові робочі місця, платять людям нормальні зарплати та організовують умови для розвитку персоналу. А потім, не всім важкохворим можна допомогти. Не всі совки вартує тягнути за чуба, багатьом треба дати потонути. Але робити це слід дуже обережно, враховуючи соціально-демографічну ситуацію в регіоні, і у поєднанні з відкриттям нових підприємств.

І так рік за роком, змінювати ситуацію крок за кроком. І колись, можливо, будемо працювати в Дрогобичі на нафтопереробному заводі компанії Shell, або в Кривому Розі на заводі акумуляторних батарей Tesla; літати на інженерні навчання та просто team-building'и в Гаагу чи Пало-Альто, і робити при цьому справжню інженерну роботу: змінювати/вдосконалювати міста та інфраструктуру України та інших країн, на вигоду людям, при зведеній до мінімуму шкоді для природи.

Отак думаю, думаю, і доїжджаю додому. Час вечеряти, повчити трохи нідерландську та спати лягати....

Знимок цього разу не буде, не та тема....