Вчора, 13 квітня, помер дід Степан. Він був останнім, більше стариків у мене в родині не залишилося. Отак старе покоління відходить, звільняє місце на Землі для нових людей...
Я любив і поважав діда. Він прожив довге життя (94 роки, на хвилиночку!). Спокійне життя людини, що будує сім'ю та створює маленький світ довкола себе, не дивлячись на Світову Війну, комуністичні репресії, злидні 90-х. Цим маленьким світом ми і досі користуємося: будинок, в якому живуть батьки, дерева, що радуватимуть нас плодами ще довго після дідової смерті. І головне - його нащадки: діти, внуки та правнуки, у всіх нас тече дідова кров, кров чесної, порядної людини....

Я казав діду, що приїду до нього на похорон. Так і спитав 2 тижні тому: коли ти вмреш, хочеш, аби я приїхав? Хто знав що це буде так швидко....

Зі світлою пам'яттю, зі святкуванням його спочинку у серці (бо дід уже більше мучився життям) я запхав у вуха Один в Каное і поїхав на ровері в Німеччину, проїжджаючи гарні сільські місцини, невеличкі містечка, де у центрі обов'язково стоїть старовинний храм, а навколо нього цвинтар. І хочеться вірити, що у цій глуші до них приходять люди на службу в неділю.

Ліричний відступ
Я думав, що тут померлих палять. Але виявляється, що це не дуже популярно. Більшість людей ховають на звичайний цвинтарях, як і в Україні, от тільки за кожне цвинтаро-місце родичі померлого платять біля 50EUR в рік: за прибирання та інше обслуговування території. Всюди стоять лавочки, гарно вимощені доріжки, і цвинтар більше схожий на парк. А пам'ятників немає, тільки кам'яні таблички над кожним... А ще є маленькі цвинтарі на території довкола церкви, але для кого вони - не знаю. Можливо, для священників, чи меценатів храму, чи ще яких обраних.

Між Нідерландами та Німеччиною я не помітив кордону, взагалі. Навіть таблички, навіть знаку, хоч стовпця якогось. Лише кілька непрямих доказів вказують на те, що ти перетнув кордон: по-перше, більшість машин стали з буквою D на номерах; по-друге, кудись пропали велосипедні доріжки і всі - люди, машини, велосипедисти, коні, трактористи та інші створіння, кому, як і мені, не сидиться вдома, - йдуть, їдуть, повзуть по єдиній дорозі, яка, звісно ж, у чудовому стані (порівняно з українськими), але не така гладенька, як нідерландська.

Колись я вчив німецьку, тобто робив кілька спроб почати вчити німецьку, але навіть цього вистачило, щоб трохи кумекати, що вони там балакають. Не те, що з нідерландською. Там повна халепа: неясно геть нічого, ледве дні тижня навчився розрізняти. Щастя, що більшість голландців знає англійську.

Але повернемося до баранів. На селі всі тримають худобу. Кожне подвір'я у селі - маленька ферма. (Оце б дід Степан тут радів, був би геть як вдома. Але тільки після того, як вивчив би мову!). Вздовж дороги безліч ставків, де плавають качки. Ті ж качки літають у тебе над головою. Обабіч дороги пасуться стада овець, а от корови чомусь всі у хлівах, по пасовиськах гуляють мало де, і тільки по міцному запаху гною (а ще можна назвати це "запахом села") чуєш, що проїжджаєш повз такий хлів. Але я в таких місцях сильно не крутився, щоб ще чого доброго Ляшка, або якось іншого недорадикала, не зустріти.

Ще цікава думка у мене з'явилася, дивлячись на ті стада качок: чому ніхто їх не стріляє? Мабуть, це можна робити тільки у спеціально відведених для полювання "заповідниках", бо тут всюди люди, куди б не запустив дробу, чого доброго ще якогось гомо-сапієнса підстрелиш.

 сільська романтика по-нідерландськи

перелаз, шляк би тебе трафив! 

Це ж прямо символ українського села 19ст.!

За рибу у ставках брехати не буду, бо не заглядав, та й вода каламутна, не побачив би. Молочних рік не зустрічав.
У маленькому затишному містечку Краненбург натрапив на цікавий фонтан: вода витікає з бика (на рівні геніталій) у корову, а потім у неї з рота. Не знаю, що автор хотів цим сказати, але виглядає кумедно.

що за цими дверима - не знаю, але не виключено, що вони ведуть у Нарнію

Люди на селі такі ж привітні, як і у місті. Ні більше, ні менше. Більшість тобі вітається, посміхається. В гості не кликали. А жаль, я б із задоволенням погостював пів годинки - годину, відпочив від їзди, попив молочка домашнього, скуштував сиру. Ну що ж, іншим разом...